На головну сторінку

    Багата на події історія України своїм корінням сягає далекої давнини. На її території залишились сліди багатьох епох від княжої доби до сьогодення. Особливу групу становлять пам'ятки дорадянської історії України: державного устрою і суспільного життя, соціальних і національно-визвольних рухів, воєнної історії, історії виробництва і техніки, науки й культури.
На жаль, виявлено і взято на облік лише 6,3% від загальної кількості цих об'єктів історико-культурної спадщини. До того ж вони розташовані нерівномірно, а в багатьох районах відсутні взагалі. Наприклад, у Вінницькій області, в якій 26 районів, їх немає в 12-ти, в Кіровоградській, відповідно, з 21 району - в 14, у Рівненській з 15-ти в 13, в Автономній Республіці Крим з 15-ти в 10. В цілому по Україні__з__480 районів пам'ятки дорадянської історії відсутні в 199-ти.
Причини такої ситуації мають як об’єктивний, так і суб'єктивний характер. На території України відбувались важливі історичні події, які негативно вплинули на стан охорони та збереження пам'яток — свідків минулих історичних епох. її територія неодноразово була ареною спустошливих кровопролитних воєн, зокрема під час Визвольної війни українського народу середини ХУІІст., російсько-турецьких, Кримської, Першої та Другої світових воєн тощо. Усі ці війни щораз призводили до загибелі багатьох пам'яток історії та культури. Ще однією з причин їх втрати є природне руйнування старовинних об'єктів внаслідок радіаційного і теплового впливу сонця, температурних перепадів, атмосферних опадів, дії вітру, геологічних впливів, гідрологічних зсувів і .т.п (* Тут і далі підрахунки автора.) 
Постійною причиною руйнування пам'яток є також господарська діяльність людини, яка набувши глобального, всеохоплюючого характеру, порушила рівновагу оточуючого середовища. Забруднення атмосфери продуктами неповного згоряння палива, рух транспорту, неграмотна експлуатація водоканалізаційних систем сприяли тому, що багато пам'яток, у тому числі і дорадянської історії, були пошкоджені або цілком зруйновані. Великої шкоди історико-культурній спадщині завдано й недооцінкою колишнім партійним і державним керівництвом країни культурного надбання минулого, його нігілістичним, а подекуди і зневажливим ставленням до історії дорадянського періоду, у тому числі й до пам'яток.
У радянський час, незважаючи на прийняття цілого ряду постанов, створення закладів по охороні пам'яток історії та культури, практично цілі групи пам'яток були поставлені поза законом, оголошені несумісними з соціалістичною культурою. Посилення в роки культу особи Сталіна репресій щодо творчої і наукової інтелігенції призвело до того, що органи охорони пам'яток фактично втратили можливість виконувати свої функції. Під гаслом соціалістичної реконструкції міст і сіл, боротьби з проявами класово-ворожої ідеології були знесені сотні ^унікальних пам'яток історії та культури. Як один з багатьох прикладів, можна навести долю церкви, спорудженої на могилі декабриста С.Волконського і його дружини М.Волконської в с. Вороньки Чернігівської області. Збудована в кінці минулого століття талановитим архітектором О. Я гном, церква в 30-ті роки була розібрана, і на її місці, з тієї ж цегли, збудовано сільмаг.2
У повоєнний період поряд із деякими позитивними зрушеннями в охороні пам'яток історії та культури в Українській РСР в цілому її стан не давав приводу для оптимізму. Цілий ряд постанов лишився нереалізованим, горезвісний залишковий принцип щодо культури призводив до того, що катастрофічно і перманентно не вистачало коштів на виявлення та охорону пам'яток, створення відповідної матеріально-технічної бази, підготовку кадрів реставраторів. Негативні тенденції знайшли своє відображення у відомому виступі М.С.Хрущова на січневому (1961р.) пленумі ЦК КПРС, в якому витрати на ремонтно-реставраційні роботи були огульно оголошені марнотратством і розбазарюванням народних коштів.3 Аналогічні оцінки містили доповіді і виступи інших керівників партії і радянської держави, що мало собою вкрай негативні наслідки в справі збереження історико-культурної спадщини.
Не вніс перелому в справу охорони пам'яток історії та культури і закон, прийнятий Верховною Радою УРСР у 1978 році, "Про охорону пам'яток історії та культури". Як і раніше, міські, районні та обласні органи влади не були зацікавлені у виявленні і тим більше постановці на облік і охороні пам'яток історії та культури. Тому в 70 — 80-і роки продовжували зникати пам'ятки дорадянської історії. Останнім часом преса систематично ставить питання про поліпшення охорони пам'яток в Кам'янці-Подільському, Новгород-Сіверському, Чернігові. Уже кілька десятків років ведуться розмови про реставрацію історичних пам'яток в Холодному Яру на Черкащині свідків монголо-татарської навали, Визвольної війни українського народу XVII ст., Коліївщини, інших важливих історичних подій.
За таких умов підготовка Зводу пам'яток пов'язана з чималими труднощами: не досліджена і не взята на облік значна кількість пам'яток дорадянської історії, які продовжують зникати. Якщо не подолати нігілістичного ставлення до цих пам'яток, не вжити термінових заходів по їх врятуванню, а також виявленню й обліку, то вже найближчим часом ми можемо не дорахуватись багатьох сотень пам'яток історії дорадянського часу. Не допустити подібного розвитку подій, зберегти історико-культурну спадщину минулих поколінь — першочергове завдання представників прогресивної громадськості, діячів науки, культури, організацій і установ, широкого кола краєзнавці в-аматорів.
§ 2. Державний устрій і суспільне життя України в пам'ятках.
Одними з недостатньо вивчених є пам'ятки державного устрою і суспільного життя. При їх виявленні, взятті на державний облік та включенні до Зводу спостерігається як типологічна, так і хронологічна диспропорція. Здебільшого у цьому виданні знайшли відображення пам'ятки часу виникнення і функціонування радянської влади: споруди, в яких розташовувалися радянські державні і суспільні установи; житлові й адміністративні будинки, пов'язані з життям та діяльністю радянських політичних і державних керівників та могили останніх.
Що ж стосується пам'яток державного устрою і суспільного життя дорадянського періоду, то їх частина становить по областях України від 1 до 4-х відсотків всіх пам'яток історії, включених до Зводу. Є області, де означені пам'ятки практично не взято на облік, незважаючи на те, що вони є в наявності.
Таке становище, очевидно, пояснюється складністю класифікації пам'яток державного устрою і суспільного життя. Як правило, більшість з них - комплексні, тобто для них характерні одночасно ознаки двох чи декількох видів пам'яток. Найбільш розповсюдженим є сполучення пам'яток архітектури та історії.
При підготовці статей про зазначені пам'ятки на перший план часто виносяться художні й архітектурні якості того чи іншого об'єкта. Історичні ж події, пов'язані з ними, або зовсім не згадуються, або висвітлюються вкрай поверхово. Незважаючи на те, що за вимогою методичних рекомендацій по підготовці Зводу статті про комплексні пам'ятки повинні писати фахівці декількох профілів (залежно від їх видових і типологічних особливостей), статті про пам'ятки державного устрою і суспільного життя готують, як правило, лише архітектори. Викликано це, в першу чергу, тим, що при первинному складанні словників пам'ятки зазначеної групи були представлені в основному архітектурними спорудами і класифікувалися як пам'ятки архітектури та містобудування. Однак, як відомо, цінність нерухомої пам'ятки як свідка історії нерідко значно вища за його значення як суто естетичного об'єкта. Зневага до цього може призвести до однобічного, неповного висвітлення пам'яток історії у Зводі і навіть їх втрати.
Необхідно, щоб в основі критеріїв відбору пам'яток історії для включення у Звід була як естетична, так і історична цінність, наукове значення об'єкта. Це дасть змогу повноцінно представити у Зводі кожний період вітчизняної історії характерними видами і типами пам'яток.
Для ранніх етапів доби феодалізму характерним є поєднання в одному об'єкті пам'яток державного устрою і суспільного життя та церковної архітектури. Яскравим прикладом цього є Софійський собор в Києві. Збудований як головний митрополичий храм Русі, він у давні часи був також і суспільно-політичним центром держави. Тут відбувалися церемонії "посаженія" послів, коло нього збиралися віча київські. Разом з тим собор є пам'яткою науки та культури, монументального мистецтва, оскільки у ньому містилася перша на Русі бібліотека, а стіни прикрашені високохудожніми мозаїками та фресками. У Зводі Софійський собор подано як комплексну пам'ятку археології, історії, архітектури та монументального мистецтва. Стаття містить характеристику всіх аспектів об'єкта відповідно до специфіки кожного з них у хронологічній послідовності.
Часто можна спостерігати сполучення в одному об'єкті рис, притаманних пам'яткам державного устрою та суспільного життя і пам'яткам воєнної історії. Особливо це властиво об'єктам XIII — XVI ст. — замкам, князівським палацам, де в епоху феодальної роздробленості концентрувалась адміністративна, військова та цивільна влади (наприклад, феодальні замки у Луцьку, Острозі, Галичі, Меджибожі та ін.).
У XVII — XVIII ст. органи державної влади також часто розміщувалися в замкових спорудах. Прикладом може бути Ніжинський замок, побудований в 1-ій чверті XVII ст. на місці фортифікаційних споруд часів Київської Русі. Після визволення Ніжина від шляхетської Польщі у 1648р. замок став адміністративним центром і цитаделлю Ніжинського полку. На його території розміщувалася полкова канцелярія.
До пам'яток державного устрою та суспільного життя і водночас воєнної історії можуть бути віднесені й адміністративні споруди, розміщені в районах, пов'язаних з історією козацтва — січах, місцях дислокації полків, сотень, куренів. Виникнувши на початку XVII ст. виключно як військові формування, полки, сотні, курені, паланки після 1648р. перетворилися в місцеві центри політико-адміністративної, військової, цивільної і судової влади. Полково-сотенний лад був суто українською формою адміністративно-державного устрою і обумовлювався необхідністю максимальної мобілізації сил народу в боротьбі проти ворожого оточення.4
Виникнення цієї специфічної організації суспільства було одним з етапів у розвитку української державності, традиції якої, незважаючи на несприятливі історичні обставини, ніколи не вмирали.5 Полково-сотенний лад аж до кінця XVIII ст. зберігався на українських територіях, де верховна влада належала Польщі, Туреччині і Росії, і на різних етапах охоплював Правобережну, Лівобережну і Слобідську Україну.
Типовою і найбільш розповсюдженою формою державних установ XVII XVIII ст. в Україні були полкові та сотенні канцелярії. Однак у Зводі вони представлені невеликою кількістю об'єктів. Присвячені їм статті мають недостатнє історичне обґрунтування. В матеріалах Зводу по Сумській, Полтавській, Черкаській, Вінницькій областях, на території яких розташовані Глухів, Гадяч, Миргород, Чигирин, Немирів, Брацлав і ряд інших пунктів, які були в XVII — XVIII ст. центрами формування козацьких полків і сотень, подібні пам'ятки державного устрою практично відсутні.
Останнім часом величезного поширення набув інтерес до національної історії, зокрема до витоків української державності. В зв'язку з цим особливу увагу слід звернути саме на подальше виявлення, ретельне дослідження і внесення до Зводу пам'яток, пов'язаних з процесом виникнення національно-державних утворень на території України. Якщо пам'ятки цього типу не збереглися, то відомості про найбільш визначні з них повинні вноситись до вступних частин томів по областях.
Необхідно провести роботу з виявлення і взяття на облік колишніх козацьких поселень, що, без сумніву, матиме велике патріотично-виховне значення. Позитивний досвід вже існує. Наприклад, в Донецькій області на місці давнього козацького селища (нині смт. Городівка) у 1971р. було встановлено пам'ятний знак. Це місце внесено до .Зводу. 1990р. на відзнаку 500-річчя українського козацтва пам'ятні знаки були встановлені на місцях розташування запорозьких січей, що не збереглися. Але й досі ніякими знаками не відмічені і не взяті під охорону держави місця розташування Олешківської Січі (м. Цюрупинськ Херсонської обл.) і Кам'янської Січі (поблизу села Республіканець Бериславського району Херсонської обл).й Всі ці пам'ятні місця повинні знайти відображення у Зводі.
У пам'ятках державного устрою і суспільного життя, що увійшли до Зводу, неповно висвітлено історію розвитку міського самоврядування в Україні, пов'язаного з наданням в XIV — XVII ст. ряду українських міст магдебурзького права.
Першим містом, яке одержало магдебурзьке право у 1339р., був Санок Галицько-Волинського князівства. Пізніше воно було надано Львову, містам Галичини та Поділля, Києву, Чернігову, Ніжину, Стародубу, Остру, Полтаві, Новгород-Сіверському та іншим. Після об'єднання з Росією в 1654р. Україна одержала підтвер дження своїх прав, а в 1665р. її містам були видані від повідні жалувані грамоти. Магдебурзьке право було скасовано 1797р. і тільки в Києві проіснувало до 1834р.
Магдебурзьке право передбачало впровадження по рядку виборів і функції органів міського самоврядування
магістратів, ратуш, судів, купецьких об'єднань, цехів, а також надавало значну самостійність містам щодо торговельно-економічних та правових питань. Ступінь самоврядування був не однаковий. Наприклад, у Ніжині і Стародубі він незрівнянно вищий, ніж в Острі та Новгород-Сіверському, а в містах Західної України надання магдебурзького права часто супроводжувалось посиленням німецького і польського колоніального гніту. В цілому ж запровадження магдебургії мало позитивне значення, тому що сприяло розвитку більш прогресивних суспільно-економічних відносин, ніж феодальні.
На честь підтвердження наданого Києву магдебурзь кого права в місті на кошти магістрату і заможних громадян 1802р. було споруджено пам'ятну колону, яка є одночасно пам'яткою архітектури та історії. Незважаючи на те, що в інших українських містах ці події не увічнені пам'ятними знаками, в них збереглися пов'язані з ними споруди. Так, наприклад, в центрі Івано-Франківська збереглася ратуша, побудована у 1695р. за проектом архітектора Карла Беоне, в якій містився польсько-український магістрат. Будинки ратуш збереглися в Кам'янці-Подільському (Хмельницька обл.), Добромилі (Волинська обл.), Самборі, Нестерові (Львівська обл.) та інших містах. Але в матеріалах Зводу цей етап розвитку державного ладу України не знайшов належного відображення. Причина цього полягає як у відсутності досконалої видової класифікації пам'яток, так і в недостатній розробці історії суспільного і державного ладу України доби феодалізму. Ратуші, магістрати, будинки полкових канцелярій та інші об'єкти, пов'язані з розвитком міського самоврядування в Україні в XV •— ХУШст., не розглядаються укладачами словників як комплексні пам'ятки. Тому вони дуже часто потрапляють в розряд пам'яток лише архітектури і містобудування. Наприклад, історична частина статті про будинок грецького магістрату в м. Ніжині (Чернігівська обл.) обмежується словами: "Історія його будівництва тісно пов'язана з історією міста". Далі йде опис самої споруди як архітектурної пам'ятки.
Для виявлення пам'яток державного устрою і суспільного життя потрібно не тільки натурне обстеження об'єкта, а й серйозна пошукова робота в архівах. Зокрема, в Чернігівському обласному архіві збереглися цікаві документи про історію створення і діяльність Ніжинського грецького братства, його органів самоврядування.7 Частково ці матеріали опубліковані, але більшість з них ще чекають на ретельне вивчення.8 Там же збереглася "Справа про всі в Малій Росії казенні будинки за 1781р." Цей документ містить описи та креслення багатьох адміністративних будинків в Батурині, Бахмачі, Коропі, Любечі, Ніжині, Новгороді-Сіверському, Сєдневі, Чернігові та інших містах і являє інтерес для різних за фахом спеціалістів.
Історію розвитку міст доби феодалізму можуть суттєво доповнити топографічні описи, документи з сімейних архівів найбільш відомих родин того часу, праці таких видатних істориків, як М. Гру шевський, М.Аркас, В.Антонович, Д.Яворницький.
Становлення в XIX на початку XX ст. в Україні капіталістичного способу виробництва стало поштовхом для утворення інших порівняно з добою феодалізму державних, суспільних та фінансово-економічних структур. Виникли такі нові установи, як думи, дворянські та купецькі зібрання, банки, торговельні і фінансові біржі тощо. Будинки, в яких розташовувались ці інституції, є комплексними пам'ятками архітектури та історії, але статті про них, як правило, готують тільки архітектори.
Візьмемо, як приклад, статтю про будинок біржі в Києві. Історична частина ЇЇ обмежується інформацією про те, які державні установи розміщувалися в цьому будинку у пізніші часи. Автор не розкриває історію утворення, основні функції і значення, які мала дана установа в розвитку пореформеної Російської держави. Між тим відомо, що Київська біржа була однією з перших установ подібного типу в Україні доби капіталізму.9 Ініціаторами її заснування були доктор політичних наук, професор Київського університету, відомий публіцист і
державний діяч Микола Християнович Бунге*(В енциклопедичному довіднику "Київ" К-, 1985. Вид. 2) у статті, присвяченій Київській біржі, припущено помилку: ініціатором ствоорення біржі названо професора, доктора хімії Миколу Андрійовича Бунге, який участі у цій справі не брав.) 
і тодішній міський голова та видавець І.І.Завадський.10 Торговельні справи на біржі мали право вести представники всіх верств населення за умови сплати грошового внеску, розмір якого встановлювався біржовим товариством. Членами біржового товариства були відомі промисловці і заводчики того часу брати Терещенки, В.Качала, І.Бродський та ін. Будинок, в якому містилась біржа, зберігся до наших днів (вулиця Інститутська, 7). 1882р. біржу було переведено в інший будинок, що розміщувався на перехресті вулиць Хрещатика і Інститутської. На будівництво нової споруди відомий художник
І.К.Айвазовський пожертвував 300 крб. від збору з виставки своїх творів у біржовому залі.11
Виходячи з того, що Звід є енциклопедичним виданням і повинен у стислій формі, але водночас повно і всебічно характеризувати той чи інший об'єкт як пам'ятку епохи, необхідно залучити до написання статей про подібного типу пам'ятки фахівців-істориків.
При відборі об'єктів до Зводу слід звернути увагу й на окремі пам'ятні знаки, що несуть важливу історичну інформацію, як. наприклад, пам'ятні хрести на честь скасування кріпацтва — своєрідні свідчення зміни одного суспільного ладу іншим. Подібні об'єкти історико-культурної спадщини збереглися у Львівській та Івано-Франківській областях, де кріпацтво було скасовано ще 1848р. Є свідчення, що у 1911р. досить значна кількість пам'ятних знаків була встановлена і на території трьох волостей Таврійської губернії.12
Серйозного критичного перегляду потребує проблема відображення в матеріалах Зводу пам'яток, пов'язаних з життям і діяльністю видатних державних і громадських діячів дорадянського періоду. Застосування до подій минулого вузько класового кліше донедавна призводило до замовчування, чи однобічного й негативного висвітлення історичних подій та осіб, що не вкладались у штучно створені стереотипи. Однак, вилучаючи з історії ті чи інші події, постаті, ми обідняли себе, зводили нанівець значення історичного досвіду попередніх поколінь.
Відновлення історичної правди потребує належного вшанування пам'яті таких видатних діячів, як Д. Вишневецький, П.Сагайдачний, І.Мазепа, П.Калнишевський та багатьох інших. Пам'ятки, пов'язані з їх життям та діяльністю, повинні увійти до Зводу. В багатьох областях ця робота вже ведеться. Наприклад, у Коломиї (Івано-Франківська обл.) на подвір'ї місцевої гімназії 1992р. відкрито пам'ятник М.Грушевському (автор В.Римар).13 На честь видатного державного і наукового діяча у Києві названо вулицю, встановлено меморіальну дошку на будинку, де М.Грушевський працював у 1927 - 1931 рр. (вул.Володимирська, 35). Засіювано історико меморіальний музей М.М.Грушевського на вул. Паньків-ській, 9, де він мешкав у 1924 — 1931 рр.
У 1991 — 92 рр. зусиллями фахівців Національного заповідника "Києво Печерська лавра", Укрпроектрестав-рації та інших установ по архівних документах і фотоматеріалах було відновлено у первісному вигляді надгробок на могилі відомого державного діяча кінця XIX початку XX ст. ІІ.А.Столипіна. В кінці 60-х його могилу було знівечено, а пам'ятку включено до Зводу. У листопаді 1994р. вперше на Україні відкрито пам'ятник гетьману І.Мазепі (село Мазепинці, Білоцерківщина). Між тим, пам'ятники на честь цього державного діяча вже давно височать у СІЛА, Франції та Канаді.
Виявлення і включення до Зводу потребують пам'ятки, пов'язані з першими кроками становлення української державності після лютневої революції 1917р. У підготовлених томах Зводу недостатньо представлені пам'ятні місця та об'єкти часів Центральної Ради, Гетьманату і Директорії, пов'язані з діяльністю таких державних установ, як Генеральний Секретаріат, Рада Народних Міністрів, Державний Секретаріат, а також з проголошенням Української Народної Республіки, Захі-дно-Української Народної Республіки, Української Держави.
Таким чином, одним з актуальних завдань авторів Зводу повинен стати критичний перегляд і доповнення матеріалів новими пам'ятками, які б правдиво відбивали історію України з найдавніших часів до сьогодення.